"Втрачений символ" за темою буде зовсім інший, ніж попередні книги"
– Фільм, знятий за книгою "Код да Вінчі", викликав чимало супечок по всьому світі. Чи не побоюєтесь ви, що "Ангели і демони" зіштовхнуться зі схожою реакцією? Адже перші відгуки, в яких засуджується фільм Рона Говарда, вже з'явились...
– Я все ще не можу відійти від здивування, що "Код" викликав якісь протиріччя, тому навряд чи мене варто питати про сприйняття наступного фільму. Напевне знайдуться люди, готові наробити галасу з будь-якого приводу, проте, щиро кажучи, це не видається мені аж надто поганим. Розбіжності мають наслідком те, що читачі чи глядачі змушені почати самостійно аналізувати, задумуватись над тим, про що насправді йдеться, хто правий, а хто – ні.
– Як це, бути контраверсійним письменником?
– На 98 відсотків це – магічний досвід. Ажіотаж довкола моїх книжок дає мені можливість зустрічатися з багатьма незвичайними людьми і дискутувати з ними віч-на-віч на теми, які мене щиро захоплюють. Очевидно, незалежно від того, ким ти є, досягнувши успіху, наражаєшся на атаки різних противників, але це – єдиний мінус. Порівняно незначний.
– Проте потрібно визнати, що, власне, дискусії навколо "Коду" і спричинили вашу славу.
– Слава – дивна річ. Це кажуть спортсмени, митці, музиканти, всі, хто нею посмакував. Коли ти успішний, то мусиш стати більш самосвідомим. Враз розумієш, що те, чим ти займаєшся, має різноманітний і багатоаспектний резонанс, що безліч речей вже робитися без тебе, і що це – вже не твоя особиста справа. Коли проходить найбільший шок, починаєш черпати із цього наснагу. Тиск, що супроводжує успіх, може підштовхнути до подальшого вдосконалення у тому, чим ти займаєшся.
– Чи ви вже бачили "Ангели і демони" на великому екрані?
– Так, і вважаю, що фільм фантастичний! "Ангели і демони" як роман сам по собі значно краще придатний до екранізаування, аніж "Код да Вінчі", тому що має "більш фільмову" динаміку. Це відчувається, коли оглядаєш стрічку: чисте, живе розгортання подій, справжнє змагання з часом. Рон Ховард дуже винахідливо взяв з книги саме ці елементи і ще виразніше додав темпу. Як наслідок – дві години інтелектуальної гри без жодної хвилини нудьги.
– Яке це відчуття: бачити свій роман, перевтілений у зовсім іншу форму?
– Цікаво – це, напевно, відповідне слово. Фільм – цілковито інший засіб вираження, і кожна книга потребує численних змін, щоб пристосуватися до його вимог. Якщо ти не вважаєш себе непереборно серйозним автором, участь в такому проекті може бути чудовим досвідом, можливістю пізнання іншої версії твоєї власної історії. Натомість якщо ти сподіваєшся, що фільм відповідатиме роману в масштабі один до одного, є великі шанси, що пізнаєш жахливе розчарування. Щодо мене, то я чудово повеселився, це була захоплююча, часом сюрреалістична пригода.
– Яким чином ви були залучені до роботи над фільмом?
– Я не з тих людей, які полюбляють втручатися і вчити фахівців, як їм виконувати їхню ж роботу. Я повинен був би повчати Рона, як знімати фільм? Повністю довіряю як режисерові, так і цілій його команді – це чудові і дуже віддані справі люди, які, крім цього, ще й ідеально знають, у чому полягає сюжет фільму. Я дуже задоволений з того, що зробив сценарист Девід Коупп, просто дивуюся його вміню як надати темп подіям, так і розкрити особистості героїв, особливо професора Ленгдона, показати його захоплення.
– Чи ви спостерігали за роботою на знімальному майданчику, які залишились після цього враження?
– На відміну від написання роману, створення фільму – цікавий процес для сторонніх осіб. Робота письменника – дещо відлюдна, в руках у нього – вся влада, він вирішує всі справи. Натомість знімання фільму – це організований хаос, в якому режисер мусить покладатися на сотні людей, що виконують свою частину роботи, і доки всі елементи не утворять цілісність, так насправді і невідомо: вдалось, чи ні. Такого роду азарт видається мені дуже захоплюючим, приваблює мене.
– Чи було щось для вас особливо несподіваним?
– На знімальному майданчику Рона є одна парадоксальна річ: з одного боку, все дуже спокійно, по-дружньому, а з іншого – там кипить наполеглива, важка робота. Видно, на скільки велике значення для режисера мають члени колективу і технічної команди. Не тільки тому, що він є чудовим фахівцем, талановитим режисером, а саме тому, що вміє забезпечити для своїх працівників справді комфортні умови. В нього завжди панує спокій і гарний настрій.
– Ви довго не хотіли погоджуватись на екранізацію – очевидно, побоюючись за можливий результат?
– Я зволікав із рішенням про продаж прав, оскільки не був впевнений, чи хочу, щоб мій роман було адаптовано у фільм. Як письменник я більше ціную читацький досвід, особливо цю незвичайну особливість роману, що полягає у створенні незліченної кількості образів в уяві, – кожен читач може бачити історію та її героїв абсолютно іншим чином. Це – магія індивідуального спілкування з книжкою. Натомість у кіно цілком відмінний набір чар: воно створює універсальну й одночасно остаточну картину. Коли я вже вирішив надати права екранізації, то зосередився на тому, щоб справа потрапила у відповідні руки, я був зацікавлений, щоб адаптацією зайнялися насправді компетентні люди. Я не зміг би зробити кращого вибору, тому цілком задоволений.
– Вже у вересні виходить друком ваш новий роман – "Втрачений символ".
– Я саме завершив працю над цією книгою, що тривала понад п'ять років, і це – чудове відчуття, мене захоплює думка про те, як сприйме її публіка. На разі хіба можу повідомити, що головним героєм знову є професор Ленгдон, а події роману розгортаються протягом дванадцяти годин. Знаю, що в мережі вже блукає багато пліток щодо сюжету, проте не хочу на разі нічого ані підтверджувати, ані спростовувати. Скажу лише, що маю надію, що мої читачі будуть вражені і захоплені тим, що я для них вигадав.
– А чому процес написання був таким тривалим?
– Він вимагав тривалого і ґрунтовного навчання. Більшість з цих п'яти років я присвятив дослідженням, мусив також засвоїти величезні обсяги знань, щоб бути в змозі написати книгу. Однак я відчуваю, що таки вартувало вирушити в цю довгу, зачаровуючу і розширюючу кругозір подорож.
– Чи вам подобається такого роду праця перед тим, як приступити до написання?
– Скажу більше: саме ця стадія праці над книгою робить її написання заняттям, вартим зусиль. У глибині серця я є вчителем, обожнюю навчати, що, напевно, підтвердять мої читачі. У своїх книжках я стараюся вмістити якомога більше інформації. Гадаю, це одна з причин успішності моїх романів: люди дуже полюбляють дізнаватися нові, цікаві речі. А завдяки тому, що я маю в доробку такий бестселер як "Код", зараз можу собі дозволити тривалий підготовчий період, маю також кращий доступ до інформації, людей і місць, до яких не зміг би доступитися, будучи нікому невідомим.
– "Втрачений символ" буде таким же контраверсійним, як і його попередники?
– Надіюсь, що ні, адже я хотів би трохи відпочити від цього галасу. Проте сподіваюсь, що "Втрачений символ", як і "Код", викличе полеміку на різні важливі і резонансні теми, хоча й зовсім відмінні від тих, про які я писав досі. Більше на разі нічого не видам!
Розмовляла: Ханна Пьотровска
За інформацією: dziennik.pl
