Як тютюнові компанії купували зірок великого екрану
Для Голлівуду це був "золотий вік" – епоха, коли кінематограф диктував нам, хто ми такі і що ми робимо на цій планеті. І він співпав із ще одною золотою епохою – виробників тютюну: часу, коли тютюнову компанії платили зіркам тисячі доларів і забезпечували їх річним запасом цигарок за просування свого продукту на екрані й у житті.
Із нового дослідження стало відомо, наскільки прибутковими були стосунки з тютюновим бізнесом для ряду найвідоміших зірок тієї епохи. В 1937-1938 роках Гері Куппер, Джоан Кроуфорд, Кларк Гейбл і Спенсер Трейсі отримали від American Tobacco по десять тисяч доларів ($146 тис. у перерахунку на сучасний рівень цін) за рекламу бренду Lucky Strike. В той період компанії-виробники виплачували кінозіркам загалом $218,750, що складає близько трьох мільйонів доларів на теперішні гроші.
Ці дослідження, які опублікували в журналі Tobacco Control, свідчать, що не менше двох сотень голлівудських зірок, дві третини з яких належали до найбільш касових акторів періоду з кінця 1930-их по 1940-і роки, були пов’язані контрактами з тютюновими компаніями.
Роман цигарок з кінематографом почався з появи звукового кіно. В 1927 році Ел Джонсон, зірка фільму «Джазовий співак», розкручував Lucky Strike і відразу кіностудію, в якій працював, – Warner Bros.
В газетній рекламі, що вихваляла технологію "підсмажування", яка використовувалась при виробництві Lucky Strike, цитували слова актора: "У звуковому кіно слід чітко вимовляти слова. Підсмажування знищує всі подразнюючі речовини, тому мій голос у всіх сценах звучить приємно, як дзвіночок. Ось, що я вам скажу хлопці: хороший старий смак Luckies ніжить і заспокоює, як краща із існуючих пісень про "Маммі" (негритянська балада, хіт Ела Джонсона).
Федеральна комісія з торгівлі провела перевірку цієї рекламної компанії і прийшла до висновку, що реклама American Tobacco вводить споживачів в оману. Але приклад виявився заразним. Того ж року режисер Кінг Вайдор сказав: "Як добре знайти цигарки, які заспокоюють нерви і одночасно оберігають тебе від подразнення слизвоої оболонки горла: недуги, на яку приречені страждати кінорежисери".
Просування сигарет, як предмету вишуканості і здорового способу життя – ось задача, ніби створена для професійних акторів. 1937 року Кароль Ломбард взамін на обіцяну винагороду заявила: "Коли я знімалась у "гойдайся високо, гойдайся низько", мої голосові зв’язки відчували надзвичайне напруження. (…) Але я могла цілий день курити Luckies, і в мене не дерло в горлі. Більшість знімальної групи теж надає їм перевагу.
Компанія-виробник ретельно намагалась створити враження, що кінозірик вибирають Luckies. "Мені завжди вдаєтсья стрельнути Luckies у Джан Кроуфорд або Кларка Гейбла – писала Мірна Лой в 1937-му у спеціальній рекламній заяві, скрпіленою її підписом, – чи навіть у більшості новачків на студії".
В 1940-их тютюнові компанії спонсорували радіопередачі. в яких зірки між зйомками роздумували на такі різні теми, як нові фільми за їхньою участю і їх улюблені цигарки.
"Лорен, ти знаєш, якою сигаретою, я тебе щойно пригостив? Це Lucky Strike", – повідомляв Джек Бенні гості своєї радіопередачі Лорен Бекколна початку січня 1947 року, коли знімали картину "Мати і не мати".
"Я знаю. Це мій улюблений вид, – відповідала Беккол. – Вони такі круглі… такі тверді… так щільно набиті… так легко розкурюються… такі приємні на смак".
Рекламні агенти намагались зробити так, щоб куріння було невід’ємною частиною роботи кінематографістів, а тютюновий дим на кіноекрані сприймався як свідчення творчих поривів. В дійсності, стверджують автори дослідження, ці взаємозв’язки були породжені чисто комерційними мотивами.
Традиція "перехресної реклами" в золотому віці Голлівуду сьогодні використовується як підтвердження тези, що куріння – невід’ємна частина кіно. Але реальні докази свідчать: ця інтеграція була всього-лиш комерційною співпрацею, яке здійснювалося "Згідно з укладеним контрактом" тютюновими компаніями, великим студіями і багатьма легендарними зірками того часу.
